Господь повелів Мойсею збудувати святилище — особливу споруду, що служила місцем перебування Бога небесного. Це була елегантна наметова будова з вертикальних дощок у срібних підніжжях, обкладених золотом, із двома кімнатами: Святим і Святим святих, розділеними щільною завісою. Двір навколо святилища був обгороджений тонким виссоном на 60 мідних стовпах.

Шлях Божий — план спасіння — відкритий у земному святилищі. Біблія вчить, що все у святилищі (споруда, меблі й служіння) є символами того, що Ісус зробив для нашого спасіння. Отже, ми можемо цілком осягнути план спасіння, зрозумівши символіку, пов’язану зі святилищем.

Сам Бог дав Мойсею докладні вказівки для будови. Будова була копією оригінального святилища на небі.

А. Жертівник всепалення, де приносилися в жертву тварини (Вихід 27:1–8), представляє хрест Христів; тварина представляє Ісуса, остаточну жертву (Івана 1:29). Б. Умивальниця — велика мідна посудина між жертівником і входом, де священники омивали руки й ноги (Вихід 30:17–21). Вода представляє очищення від гріха й нове народження (Тита 3:5).

А. Стіл із хлібами показними (Вихід 25:23–30) представляє Ісуса, живий хліб (Івана 6:51). Б. Семисвічник представляє Ісуса, світло світу (Івана 9:5); олія представляє Святого Духа (Захарія 4:1–6). В. Жертівник кадіння представляє молитви народу Божого (Об’явлення 5:8).

Ковчег заповіту — єдиний предмет у Святому святих (Вихід 25:10–22) — був ящиком із дерева акації, обкладеним золотом. Зверху були два ангели з чистого золота, а між ними — віко (престол милості), де перебувала присутність Бога. Це символізувало Божий престол на небі, який також знаходиться між двома ангелами (Псалом 79:2).

Десять заповідей, які Бог написав на кам’яних скрижалях (Повторення Закону 10:4,5). Але віко милості було над ними, що означає: доки народ Божий сповідує й залишає гріх (Приповісті 28:13), до нього простягається милість через кров, що кропиться на престол милості (Левит 16:15,16). Кров тварини представляла кров Ісуса, пролиту для прощення гріхів (Матвія 26:28; Євреїв 9:22).

Принесення тварин було необхідне, щоб допомогти людям зрозуміти: без пролиття крові Ісуса їхні гріхи ніколи не могли бути прощені (Євреїв 9:22). Плата за гріх — вічна смерть (Римлян 6:23). Грішник мав сам заколоти тварину (Левит 1:4,5), що глибоко закарбовувало жахливі наслідки гріха й відчайдушну потребу в Спасителі-Заміснику. Система жертв учила, що Бог віддасть Свого Сина померти за їхні гріхи (1 Коринтян 15:3; Івана 1:29). Немає іншого джерела спасіння (Дії 4:12).

Грішник покладав руки на голову тварини й сповідував свої гріхи. Це символізувало перенесення гріха з грішника на тварину. Тепер грішник вважався невинним, а тварина — винною, і вона мала заплатити плату за гріх — смерть. Заколовши тварину власною рукою, грішник наочно вчився, що гріх спричинив смерть невинної тварини і що його гріх спричинить смерть невинного Месії.

Кров вносилася священником (що представляв Ісуса — Євреїв 3:1) у святилище й кропилася перед завісою. Так гріхи народу символічно переносилися в святилище. Це служіння прообразувало нинішнє служіння Ісуса за нас на небі. Після смерті на хресті Ісус вознісся на небо як наш Первосвященик, щоб служити Своєю кров’ю в небесному святилищі (Євреїв 9:11,12), застосовуючи її до наших гріхів і показуючи, що вони прощені, коли ми сповідуємо їх в ім’я Його (1 Івана 1:9).

Ісус служить як Жертва за наші гріхи і як наш небесний Первосвященик. Це звершує для нас два чуда: А. Повну зміну життя — нове народження з прощенням усіх минулих гріхів (Івана 3:3–6; Римлян 3:25). Б. Силу жити право в теперішньому й майбутньому (Тита 2:14; Филип’ян 2:13). Ці чуда роблять людину праведною. Праведність не можна заробити ділами; людина стає праведною, довіряючи Спасителеві звершити те, що сама вона звершити не може. Це і є «праведність вірою».

А. Він покриє наші минулі гріхи й вважатиме нас невинними (Ісаї 44:22; 1 Івана 1:9). Б. Він відновить нас в образ Божий, у якому ми були створені (Буття 1:26,27; Римлян 8:29). В. Він дає бажання жити праведно й силу це виконати (Филип’ян 2:13). Г. Він звершує, щоб ми з радістю робили угодне Богу (Євреїв 13:20,21). Д. Він знімає з нас смертний вирок, ставлячи нам за праведність Своє безгрішне життя й викупну смерть (2 Коринтян 5:21). Е. Він бере на Себе відповідальність зберігати нас вірними до Свого повернення (Юди 1:24).

Так. Ісус сказав, що ми повинні виконувати волю Його Отця (Матвія 7:21). Хоча ми не можемо звершити чуда, необхідні для того, щоб стати праведними, ми повинні щодня знову присвячувати себе Ісусу (1 Коринтян 15:31), запрошуючи Його керувати нашим життям, і слідувати туди, куди Він веде (Івана 12:26; 1 Петра 2:21). Гріх можна подолати тільки Божою силою (Марка 10:27). Багато хто помилково вірить, що Ісус візьме на небо всіх, хто просто сповідує спасіння, незалежно від поведінки, — але це обман.

Раз на рік, у День викуплення, в Ізраїлі відбувався урочистий день суду (Левит 23:27). Усі мали сповідати всякий гріх; ті, хто відмовився, винищувалися з народу (Левит 23:29). Вибиралися два козли: один — Господній, інший — козел відпущення, що представляв сатану (Левит 16:8). Господній козел заколювався, і його кров вносилася у Святе святих і кропилася перед віком милості (Левит 16:14). Сповідані гріхи народу переносилися від святилища до первосвященика, а потім на козла відпущення, якого відводили в пустелю (Левит 16:20–22). Так святилище очищалося від гріхів народу.

Так. Служіння того дня вказували на загладження гріха істинним Первосвящеником у небесному святилищі. Цей особливий день суду прообразував остаточне викуплення для планети Земля. Він запевняє, що наш вірний Первосвященик Ісус усе ще заступається на небі й готовий загладити гріхи всіх, хто вірує в Його пролиту кров. Остаточне викуплення веде до останнього суду, який розв’язує питання гріха в житті кожного.