Практично кожна книга Біблії вказує на Ісуса Христа — навіть книги Старого Завіту. Ісус створив світ (Івана 1:1–3,14; Колосян 1:13–17), написав Десять Заповідей (Неемія 9:6,13), був Богом Ізраїля (1 Коринтян 10:1–4) і направляв писання пророків (1 Петра 1:10,11). Отже, Ісус Христос — Автор Писання.

Ісус любить усіх нас незмінною любов’ю, що перевершує розуміння (Івана 3:16).

Диявол стверджує, що слідувати християнським принципам — понуро, нудно, принизливо й законницьки. Але Ісус каже, що це приносить повноту радості й життя з надлишком (Івана 10:10). Вірити брехні диявола — означає накликати на себе скорботу й позбавляти себе життя, яке є «справжнім життям».

Ісус каже, що дотримання Його заповідей дає нам змогу перебувати в Його любові, а Його радість наповнює нас і робить нашу радість досконалою (Івана 15:10,11).

У доброму шлюбі деякі речі обов’язкові, наприклад вірність подружжю. Інше може здаватися незначним, але якщо це радує подружжя — воно необхідне; якщо засмучує — від цього варто відмовитися. Так і в християнському житті: повеління Ісуса обов’язкові, але в Писанні Він також окреслив принципи поведінки, які Йому до вподоби. Як і в доброму шлюбі, християни з радістю роблять те, що радує Того, Кого вони люблять (1 Івана 3:22).

Ми любимо Його тому, що Він полюбив нас настільки, що помер за нас — ще тоді, коли ми були Його ворогами (Римлян 5:8; 1 Івана 4:19).

Тому що вони: А. дані нам на добро по всі дні (Повторення Закону 6:24). Як добрі батьки навчають дітей добрих принципів, так і Ісус навчає добрих принципів Своїх дітей. Б. Оберігають нас від гріха (Псалом 118:11). В. Показують, як іти по слідах Христа (1 Петра 2:21). Г. Приносять справжню радість (Івана 13:17). Д. Дають змогу виразити нашу любов до Нього (Івана 15:10). Е. Допомагають нам бути добрим прикладом для інших (1 Коринтян 10:31–33; Матвія 5:16).

А. Не любити світу й того, що в світі. Сюди входять (1) пожадливість тіла, (2) пожадливість очей і (3) гордість життєва (1 Івана 2:16). Усякий гріх потрапляє в одну чи кілька з цих категорій. Почавши любити світ, ми стаємо ворогами Богові (1 Івана 2:15; Якова 4:4). Б. Ми повинні берегти себе неоскверненими від світу (Якова 1:27).

Ісус попереджає не пристосовуватися до цього віку (Римлян 12:2). Диявол не нейтральний — він постійно тисне на кожного християнина. Через Ісуса (Филип’ян 4:13) ми повинні твердо протистояти навіюванням диявола, і він утече від нас (Якова 4:7). Щойно ми дозволяємо якомусь іншому чиннику «стискати» нас і впливати на нашу поведінку, ми, можливо непомітно, починаємо скочуватися у відступництво. Християнська поведінка визначається не почуттями й не поведінкою більшості, а словами Ісуса.

Ми повинні охороняти свої думки, тому що думки визначають поведінку, і Біблія каже, що людина стає такою, якими є її думки (Приповісті 23:7). Бог хоче допомогти нам полонити всяку думку на послух Христові (2 Коринтян 10:5). Сатана ж відчайдушно прагне ввести «світ» у наші думки, а зробити це він може лише через наші п’ять чуттів — особливо зір і слух. Біблія ясна: ми стаємо подібними до того, що постійно бачимо й чуємо (2 Коринтян 3:18).

Християни відділяють себе від усього, що не істинне, не чесне, не справедливе, не чисте, не любе й не гідне похвали (Филип’ян 4:8). Вони уникають: А. усякої нечесності — обману, брехні, крадіжки, несправедливості, наклепу й зради; Б. усякої нечистоти — розпусти, перелюбу, порнографії, лихослів’я, непристойних жартів, розбещувальних пісень і більшої частини того, що показують на телебаченні й у кінотеатрах; В. місць, куди ми ніколи не запросили б Ісуса, — нічних клубів, казино й подібних.

Ісус перелічує діла тіла: перелюб, розпусту, нечистоту, ідолослужіння, ворожнечу, заздрість, гнів, сварки, єресі, убивства, пияцтво, безчинство й таке інше, — і каже, що ті, хто так чинить, Царства Божого не успадкують (Галатів 5:19–21). Якби сім’я виключила все, що зображує чи схвалює ці гріхи, дивитися залишилося б дуже мало. Безпечне правило: «Чи запросив би я Ісуса подивитися це разом зі мною?»

Ісус недвозначний: не можна чинити так, як кожному здається правильним (Повторення Закону 12:8). Є путі, що здаються людині прямими, та кінець їх — дорога смерті (Приповісті 16:25). Дорога безумця здається йому прямою, але мудрий тот, хто слухає ради (Приповісті 12:15). Біблія називає нерозумним того, хто надіється на себе (Приповісті 28:26). Мій вибір і поведінка мають визначатися словами Писання, а не моїми почуттями.

Ісус попереджає, що тому, хто спокушає одного з малих, які вірують у Нього, краще було б утонути в морській глибині з жорном на шиї (Матвія 18:6). Ми не повинні класти братові спотикання або спокуси на шляху (Римлян 14:13), адже ніхто з нас не живе для себе (Римлян 14:7). Християни, які нехтують своїм впливом і прикладом, ризикують відвести людей геть від Його Царства.

А. Одягатися скромно (1 Тимофія 2:9,10). Мирські пороки входять у життя через пожадливість тіла, пожадливість очей і гордість життєву (1 Івана 2:16); нескромний одяг зачіпає всі три. Б. Відкласти прикраси. Тут питання «гордості життєвої». Зовнішність послідовників Ісуса несе світло іншим (Матвія 5:16). У Біблії прикраси нерідко символ відступництва: коли сім’я Якова знову присвятила себе Богу, вони закопали свої прикраси (Буття 35:1,2,4); перед входом в обіцяну землю Господь звелів зняти прикраси (Вихід 33:5,6). В Ісаї 3:19–23 та Осії 2:13 носіння прикрас пов’язане з відступництвом, а Петро й Павло вчать прикрашати себе лагідним і мовчазним духом (1 Петра 3:3,4) і добрими ділами. В Об’явленні 12:1 вірна церква зображена як чиста жінка, зодягнена в сонце, а відступницька — як блудниця, прикрашена золотом і перлами (Об’явлення 17:3,4). Бог кличе Свій народ відділитися від Вавилону (Об’явлення 18:2–4).

Християнський послух і поведінка — це свідчення того, що ми спасені Ісусом Христом (Якова 2:20–26). Якщо спосіб життя людини не змінюється, навернення, скоріше за все, не було справжнім. Навернені люди знаходять найбільшу радість у тому, щоб у всьому відкривати волю Ісуса й радісно слідувати за Ним.

Ні. Ісус сказав, що Боже здається світові безумством, бо людям бракує духовного розрізнення (1 Коринтян 2:14). Коли Ісус говорить про поведінку, Він викладає принципи для тих, хто прагне бути водимим Його Духом. Його народ буде вдячний і радісно послідує Його пораді; інші можуть не зрозуміти чи не схвалити.

Такі люди були б нещасні на небі. Небо стало б для них «пеклом», бо там немає нічого, до чого вони прив’язалися на землі. Християнські норми просто не мають для них сенсу (2 Коринтян 6:14–17). Ось чому так важливо вже тепер сформувати справжні любовні стосунки з Ісусом.

Усе, що ми робимо, повинно мати одну мотивацію — виразити любов до Ісуса (1 Івана 3:22). Коли Ісус піднесений і явлений людям через наше життя (Івана 12:32), багато хто тягнеться до Нього. Наше запитання завжди одне: «Чи вшанує це Ісуса?» Проводячи час з Ним, ми стаємо подібними до Нього (2 Коринтян 3:18), і оточення побачить, що ми були з Ісусом (Дії 4:13). Такі християни ніколи не стануть фарисейськими, осудливими чи законницькими. Не можна служити двом панам (Матвія 6:24): ті, хто слідує принципам Ісуса, перетворюються в Його образ і готуються до неба.